Тут, за греблею, верби зелені Заглядають у душу мені

 Мати його, Ганна Іванівна, добра, ласкава і невтомна трудівниця, перша пробудила в дитячому серденьку любов до навколишньої природи. Вона навчила маленького Михайлика милуватися вранішніми росами і легеньким ранковим туманом, подовгу вслухатися в «бентежні звуки далеких дзвонів», що їх струшують на землю з високого піднебесся оті казкові гуси-лебеді, повертаючись весною з далекого вирію. Під впливом матері хлопчик навчився розпізнавати маковий цвіт і духмяний любисток, осінній гороб і калину; мати йому вперше показала, як у розквітлому соняшнику ночує сп’янілий джміль і як плаче від радості дерево, зустрічаючи довгождану весну...