Для самостійного читання

                Мак цвіте
  (ЛЕГЕНДА)

Стельмах Михайло

Степами турки і татари
На конях мчать, мов чорні хмари,
І згаром дихає земля —
Навкруг пожари, як петля,
Й петлю розкручує ординець:
Він одшукав живий гостинець —
Дівча біжить босоніж в бір.
Її він схопить у ясир,
В прокислу зашморгне сирицю
Й продасть у Кафі з торговиці.
І сльози дівчини, й життя
Проп'є без жалю і пуття.
Бо що йому краса дівоча,
Коса шовкова, ясні очі —
Усе продасть він за дукат,
Бо він торгаш, ординець, кат.
Дівча біжить в тяжкім одчаї,
Коса їй плечі устеляє,
А сльози падають у брід,
І кров'ю тягнеться твій слід.
Уже над юністю твоєю
Аркан свистить, сичить змією.
І враз відсічена петля
Безсило впала у поля.
Козак-нетяга у долині
Рубнув її і вже стежину
Дівчині вказує у бір:
"Ми ще зустрінемось, повір".
Ординець блимнув хижим оком.
На луку впав, гикнув і скоком
Помчав з ординцями в байрак.
Втікай, козаче!
Та козак
Втікать не думав. Ще дівчину
Провів очима й по долині
Навскіс напасникам помчав.

Травневий день в кільці заграв
На сполох бив всіма громами,
І блискавка небесні брами
Розчахувала навкруги...
Все ближче, ближче вороги,
Злостивий усміх рве їм губи —
Отак і мчить землею згуба,
Жадібна, дика, навісна,
В краплинах крові і багна.
Козак ударив із пістоля,
Й розлігся крик посеред поля:
На стремені торгаш завис,
І кінь його поніс, як біс,
І степ востаннє над рікою
Ординець міряв головою...
Все ближче коні, лиця злі,
Схрестились, скрегнули шаблі,
Переплелися іскри з кров'ю,
І знову криком Придніпров'я
Прошив у жасі людолов.
Та біснувалась криця знов,
Шипіла кров, шипіла піна.
Козак вимощував долину
Чужинським трупом, як умів,
Як вчився в Січі і в братів
На славнім Доні у поході.
Ординців б'є козак вже в броді.
Бере ординців переляк:
"То це шайтан!
Це не козак!"
Козак всміхнувся в довгі вуса:
"З шайтанами не вперше б'юся.
Узнали, що таке козак,
Якого люди кличуть: Мак".
І знову зброя у двобої
Дзвенить над збитою водою,
І квасить нелюдів ріка,-
Не ломить сила козака.
Та от надходить чорна зрада:
Дрантя, попихач скрався ззаду,
Він чином — кат, душею — гад.
Увесь продався за дукат.
Тихцем підвів іуда зброю,
Озвався постріл над рікою,
І на коня схиливсь козак.
"Пропав козак! Загинув Мак!" —
Ординці кинулись до нього.
Козак на них поглянув строго:
"Ні, не загинув я, кати,
Поміж людьми мені цвісти!"
Кати підводять вгору зброю:
"Твій цвіт, життя вже за тобою,
Козаче, зробимо отак:
Шаблями скришимо на мак..."
Ординці воїна скришили,
На землю впало тіло біле
І, наче зерно, проросло,
А влітку маком зацвіло...

Давно ординців і іуду
В моїм краю забули люди,
Бо їхній слід — страшний укіс —
Травою мертвою поріс.
А мак цвіте віки в роздоллі —
В косі дівочій і у полі.

_______________________________________________________________________________

А мак цвіте!Сонце стукає в віконце

Михайло Стельмах

Вірш

Сонце стукає в віконце. Ти не спи, як сходить сонце, Прокидайся — й на зарядку, А з зарядки та й на кладку, Через кладку на лужок, А з лужечка та в садок. Там лежать граблі, лопата, То ямки берись копати: Треба вчасно навесні Посадити яблуні, Груші, персики, горіхи Добрим людям для утіхи І для цвіту, і для плоду — На здоров’ячко народу.

• Михайло Стельмах «Дума про тебе»

ТВОРИ МИХАЙЛА СТЕЛЬМАХА

	Стельмах М.П. Твори: в 7-ми томах / М. П. Стельмах; ред С.І. Шевцова.- К.: Дніпро, 1984.
	Стельмах М.П. Чотири броди: Роман / М.П. Стельмах. — К.: Дніпро, 1995.- 592 с.
	Стельмах М.П. Правда і кривда (Марко Безсмертний): Роман / М.П. Стельмах; передм. В. Яременко. — К.: Молодь, 1966.- 456 с.
	Стельмах М.П. Гуси-лебеді летять... Щедрий вечір / М.П. Стельмах; передм. І. Семенчука. — К.: Веселка, 1971.- 324 с.
	Стельмах М.П. Кровь людская — не водиця: роман / М.П. Стельмах; передм. В.Г. Бєляєва. — К.: Дніпро, 1980.- 288 с.

Про життя і творчість М. П. Стельмаха

	Михайло Стельмах (1912-1983) // Мелешко В.А. Українська література: довідник для абітурієнтів та учнів загальноосвітніх навчальних закладів / В.А. Мелешко, І.О. Радченко, О.М. Орлова, А.О. Панченков.- К.: Літера ЛТД, 2012.- С. 426-428.
	Михайло Стельмах // Антологія українського оповідання: В 4-х томах. Т. 4 / редкол.: О.І. Білецький, С.А. Крижанівський та ін. — К.: Держ. вид-во худ. л-ри, 1960.- С. 459-475.
	Бабишкін О.К. Михайло Стельмах / О.К. Бабишкін.- К.: Рад. письменник, 1961.- 220 с.
	Домницький М.І. Михайло Стельмах: літературно-критичний нарис / М.І. Домницький.- К.: Дніпро, 1973.- 160 с.
	Килимник О.В. Світ правди і краси: Проза Михайла Стельмаха / О.В. Килимник .- К.: Рад. письменник, 1983.- 220 с.
	Про Михайла Стельмаха: Спогади / Упоряд.: Л.А. Стельмах, Д.М. Стельмах.- К.: Рад. Письменник, 1987.- 407 с.
	Семенчук І.Р. Михайло Стельмах: нарис творчості / І.Р. Семенчук.- К.: Дніпро, 1982.- 232 с.
	Семенчук І.Р. Художня майстерність Михайла Стельмаха / І.Р. Семенчук.- К.: Рад. школа, 1968.- 172 с.
	Штонь Г.М. Романи Михайла Стельмаха / Г.М. Штонь.- К.: Наукова думка, 1985.- 272 с.
	Алєксєєнко В. М. Стельмах. Повість «Гуси-лебеді летять». Формування характеру Михайлика як особистості / В.М. Алєксєєнко // Українська мова та література.- 2010.- № 41-42.- С. 12-14. Головецька Н. Творчість М. Стельмаха на уроках української мови в 9-му класі / Н. Головецька // Українська мова та література.- 2010. — № 43-44.- С. 4-39. Кудіна Л.М. Михайло Стельмах «Гуси-лебеді летять». Уроки літератури в 7 класі / Л.М. Кудіна // Вивчаємо українську мову та літературу.- 2011.- № 12.- С. 12-16. Сергійчук С. Казки Михайла Стельмаха / С. Сергійчук // Шкільна бібліотека.- 2012.-№ 7-8.- С. 98-99.

Дума про тебе

Стельмах Михайло

Присвячується Л. С.

Частина перша

І

Вітер, неначе парубок у танці, на всі боки обертав кожухарку-метелицю, і вона, широко розкинувши поли кожуха, то захлиналась жагучим потаємним шепотом, то лютилась, мов звірина, і водночас, як їй манулось, розтрушувала, розметувала, розкублювала над землею холодну вовну.

Мовчали закурені поля, німувала насічена рубцями-переметами дорога, тільки діброва, до якої він саме дійшов, пересварювалася з хуртовиною і вітром; незлинялі накучерявлені дуби, як військо шолом’яне, стояли плечем в плече проти них, надламували їхню силу, а самі по коліна вгрузали у сніг. І враз із діброви неждано обізвалась музика... Та що це?! Мара чи сон?.. З того дива навіть хурделиця крутнулась на одній нозі, присвиснула і погнала по дорозі відьмині клубки холоднечі.

Богдан зупинився, зашкарублою рукавицею обтер сніг з обличчя і всім єством потягнувся до зазубня лісу, а він, шиплячи листом, знову розгонисто бризнув запорозькою безжурою: "Ой чи пан, чи пропав — двічі не вмирати..."